Я обожнюю свою дитину/дітей, свого чоловіка, але можна мене, будь ласка, не торкатися, не обіймати й не цілувати?

Тактильна втома. Втома від того, що тебе торкаються. Знайомо? З вами все добре, таке буває.

Якщо ви:

• були/є мама немовляти;
• жили/живете з чоловіком/батьком дитини, що працює поза домом;
• якщо у вас немає няні/бабусь;
• ваш малюк не спить сам, зависає на грудях, спить тільки з грудьми в роті, постійно на руках, а ви “нічого не встигаєте і жахливо втомлюєтеся”, тоді вам читати цю статтю.

У перші тижні після того, як народився мій син, я багато сиділа в соціальних мережах. Як я встигала? Ну, вдень він спав виключно зверху на мені, животом до живота. Саме через це, перші місяці, першу половину дня я спала разом з ним – відсиплялася після ночі. А другу половину, продовжуючи підставляти живіт, я, зрозуміло, “тупила у фейсбучек”.

Одна з груп, яку я тоді активно читала, була англомовною, про вагітність і немовлят. У них в мамських колах майже все як у нас. Одне обговорення особливо привернуло мою увагу. Про те, наскільки в перші місяці жінка, що сидить одна вдома з немовлям, втомлюється тактильно, до кінця дня стаючи completely touched out [абсолютно заторканою]. І те, що чоловіки цього не розуміють і ображаються на відсутність обіймів, близькості, небажання бути обійнятою навіть у ліжку.

Це було абсолютною новизною для мене. Вона міцно засіла в пам’яті, і я її обмірковувала й усвідомлювала довгі години після того.Адже дійсно. Жінка, яка годує грудним молоком, постійно “дає себе в користування”. І навіть, якщо не брати до уваги груди, її тіло – цілодобовий об’єкт обіймів, поцілунків, торкання, ігор. До неї постійно торкаються, вона торкає малюка, обіймає, носить, грає і возиться з усією ніжністю і ласкою. Увесь день! А чи не втомлюється вона від цього?

Я завжди любила “обіймашки”. І заміж вийшла вдало – чоловік теж їх любить. Раніше, по-моєму, ми були в тактильному контакті весь той час, поки він був удома. Я постійно його торкалася, тримала за руку, обіймала, цілувала.Ми спали “в обіймах”. Але, коли нашому синові стукнуло три місяці й чоловік акуратно поскаржився на брак уваги, я раптом зрозуміла, що він говорить в першу чергу про фізичну увагу і згадала цю дискусію про touched out.

Чорт візьми, та це ж про мене! Я раптово “прозріла”, що в ці тижні регулярно уникала, не те що близькості, а саме тактильного контакту. Неначе розлюбила цілуватися в будні. Вночі старанно відсувалася на свою половину ліжка. Захоплено базікала з чоловіком про все на світі вечорами на кухні, але майже не торкалася до нього. У будь-який вільний момент я старанно дбала про себе: їла, приймала душ, спала, дбала про будинок, їжу, прання, прасування. Але зовсім не про обійми.

Було таке відчуття, що мене як ніби “вимкнули”. Вийняли батарейки з мого внутрішнього двигуна, який все життя мене змушував обіймати людей, тримати їх за руки, постійно торкатися. І ловити сильний кайф від цього.

Ні, звичайно, траплялися і моменти близькості, і обійми з поцілунками, але, в основному, у вихідні. Або коли у нас гостювали бабусі (слава моїй мамі, яка провела у нас цілих два місяці!). У звичайні будні дні, коли я проводила весь час з сином наодинці, ввечері після його засинання на ніч, чомусь завжди особливо болісного, мені зазвичай просто хотілося впасти поруч, іноді, можливо, поговорити на кухні, але щоб мене не чіпали.

Потім я говорила з іншими молодими мамами, і виявилося, що ті дівчата з англомовної групи мали рацію – нас таких багато. І мають рацію ще в тому, що чоловіки нас не дуже розуміють. Чоловіки, татусі … Навіть найчудовіші та найтямущі (мій чоловік саме такий!). Вони не проводять дні безперервно обіймаючи й носячи малюка, годуючи його грудьми й ними ж втішаючи. Їхні руки та спина не так сильно болять від постійного заколисування і підіймання дитини. У них в крові після пологів не падає естроген, чи не бушує пролактин, що забиває начисто якесь лібідо. Не змінилося нічого “там внизу” через розриви або епізіотомію, їх не спотворив шрам від кесаревого розтину. Їм не страшно і не боляче знову почати займатися коханням. Їм не хочеться стукнути партнера за те, що він забирає зайві пів години сну. Вони приходять з роботи, дружина вдома, малюк зазвичай вже спить. Чому ж тепер наші вечора не такі, як раніше? А те, що дружина тільки що виповзла зі спальні після двогодинного укладання з боєм, це якби само собою? А іноді, можна не хотіти просто тому, що ти зовсім touched out.

Не хотіти навіть обніматися і цілуватися. Ти вже вся була обійнята й обцілована сьогодні по сто раз. Ти хочеш бути людиною, розумом, але не тілом. Тіло твоє хоче відпочивати.А якщо так тижнями, місяцями? Який чоловік витримає?

А є ще соціальний тиск на жінок. Від них чекають, що вони швидко прийдуть в форму. Що секс тут же стане як раніше. Що будуть встигати ростити дитину, і при цьому все так само ідеально виглядати та готувати обід з трьох страв. Бути ніжними й уважними.

Що ж робити? Найголовніше, що потрібно прийняти як факт – ти не зобов’язана. Ти маєш право бути собою. Бути не такою, як в глянцевих журналах. Маєш право на “недоторканність”, коли це тобі потрібно. Так, потрібно розмовляти, розповідати, пояснювати, просити. Віддавати чоловікові й родичам турботу про дитину по максимуму. Відпочивати на самоті. Торкатися самій свого тіла. Згадувати, що воно і твоє теж. Відновлюватися. Не намагатися бути ідеальною матір’ю і дружиною. Все зробити все одно не встигнеш, чимось доводиться жертвувати.І так, твій чоловік витримає. Тому що він дорослий, зрілий чоловік, і він вміє любити. Розуміти та приймати. Адже ти саме від такого народжувала дітей? І тому, що тобі потрібно цінувати себе і вміти говорити “ні”, коли тобі зараз ні. Коли тобі нема чого дати навіть собі. Немовля не почекає, а дорослий може. Діти ростуть швидко, а він потерпить.

Зрештою, ти виконуєш зараз найважливішу роботу на світі – насичуєш любов’ю свою дитину. Вашу дитини. І ти маєш право бути собою в цій роботі. Нелагідною, без бажання, без обіймів. Або просто – touched out.

Авторка матеріалу – Юлія Сіанто.